О, Боже!
ридав би Данте 
скрючений в три погибелі 
у склянім своїм гробу
цю юрбу не зупинять провалля
чи діжі із тістом замішаним на крові
я знаю що всі вистави грані для натовпу
для дикунства граного
мають криваві грані

дайте мені, панночко,
дайте, касирко перигідрольна,
два квитки у першім ряду
на новітню божественну трагі-
комедію
дайте відваги
я тебе, малий, проведу
червоніє як прапор куліса
п'єса бога про біса
чи біса про біса
чи біс там його там розбере…

я ковтаю всю слину
тримаюсь за бильця крісла у першім ряду
я тримаю прямесенько спину
я найменшу краплину поту найменшу сльозину
впійману язиком
вицмулюю наче в угарі – 
люта спрага бере
за грудки за шкибари
гробарі лихварі дримбарі злидарі
у отарі оцій – і царів й кобзарів!
всі віншують до пана до господа́ря
душить горло
пивбаром
вінчати такі лицедійства

місто котиться містом
у пристінках все як і все
без чудес – 
просто голий театр
лише драма лукавства
ти чого зізнавайся, малий, 
розігнав розлякав свою паству?

між холопами й панством
знову бистра вода
закипів Черемош – 
українська запінилась Лета
на планеті моїй 
вже не вижити без пістолета
без кривавих монет чи живого диявола в буді
я не буду молитись, малий,
іудам молитись не буду

боюся фуршетів фінальних
де лакеї розвозять нутрощі на тацях
де припудрені голови височіють на блюдах
мов цяці
серед статуй льодяного бару
поміж дам із келихами
між мужчин у метеликах
я чекаю пришестя твого, малий, несу
черевики завтра з ремонту буденно
парасолю розкрито – 
дожидаю попутного вітру
ситом міряю всесвіт
тебе також міряю ситом
ситом міряє бог благодать
для дітей ненаситливих
в сито я тобі хочу 
любові своєї насипати

як воскреснеш – мене проведи
поведи мене світом
поводи мене між людьми 
полови мене ситом
не пускай мене до паяцтва 
до пишного панства
до блискучого натовпу
першого ряду 
за ту кулісу

як воскреснеш – я дам тобі води
забурлить Черемош 
попливуть по нім гроби
ти туди не ходи – твої янголи 
бурю здіймуть крильми
увійдуть по коліна в дно каменисте
цю юрбу не зупинить мирна вода
ця юрба – не чиста!
це – орда!

як воскреснеш, малий, 
візьми мої черевики
бо негарно босим відвідувати вистави
і коли ти воскреснеш 
затям
від світла твойого лику
цього темного яву навіки не стане

але поки ти мертвий
поки ти у своїм склянім гробу
у своїй лляній плащаниці
я тебе за руку візьму
я тебе проведу
я навчу тебе розпізнавати лиця
наших вулиць та міст будинків вікон кімнат
гробарів лихвалів злидарів – володарів світу

місто котиться містом
захмарює небо червоніє як прапор куліса 
б'ють поклони актори й актриси
п'єси бога про біса
чи біса про біса
чи біс там його там розбере…

2017