Чимало пеклом поблукавши,
Еней до жахів трохи звик,
І раптом, наміру не мавши,
Якийсь побачив дивний бзик:
Повз деякі місця Сивілла
Промчала як дурна кобила,
Що в неї відірвався віз.
Й вона летить, летить щодуху,
Крізь заметіль, крізь завірюху,
Летить і кучер... під узвіз.
 
- Еге... – сказав Еней бабусі
- Я бачу, хтось із нас хитрить!
Клянусь сережкою у вусі
Що маю цей секрет розкрить!
Зітхнула тяжко проводирка,
Поглянула, немов упирка.
Й злостиво рота розчиня:
- Аби ти був такий окатий,
Коли Пріам підстаркуватий
Звелів тягти крізь мур коня!
 
Помовчала, але по тому
Сказала все-таки стара:
- Там дещо є, та ще нікому
Воно не принесло добра.
Там сховано таємний рівень,
Там найстрашніша із катівень.
Віп-апартаменти для тих,
Хто лише має народитись,
Й на користь пекла потрудитись.
Вчинити мають тяжкий гріх...
 
Там – ті, що років через двісті,
Накравши й вибившись в пани
Оселяться в святому місті
Й служити будуть Сатані.
Зайдемо? Але будь готовий
Що вийдеш трохи нездоровий,
Бо муки справді там страшні,
І те, що бачив ти раніше,
Страшне, страшнюче, найстрашніше -
Ігри малої дітлашні!
 
 
 
 
 
 
 
 
Еней же, підкрутивши вуса,
Махнув рукою: е, мовляв!..
Велика, далебі, спокуса
Майбутнього побачить яв.
А закортить щось поміняти?
Історії ланцюг порвати?
Це, мабуть, щонайбільший страх -
Бо знаючи тепер, що буде,
Що зроблять, що накоять люди
Тримати долі їх в руках.
 
- Що ж, -  проводирка тут сказала,
Ти справді хлоп не з боязких,
Я, правда, це й раніше знала,
І все ж знання ці не з легких...
Та годі бідкатись! Ставай-но
Біля стіни. Уприся файно!
І стрейфи!.. ну, біжи у бік!
Еней те виконав слухняно,
Аж зирк! – стіна хитнулась п'яно,
І відкотилася набік.
 
Стрибнув назустріч чорт великий,
Й десяток менших чортенят,
Ревіли, наче олень дикий,
Та щось кричали наче "блят!.."
Еней же вихопив пістоля
Пальнув – і куля, як квасоля,
Чортові влучила у лоб!
А чортенят посік в капусту
Шаблюки помах був не впусту,
Хоч й забруднивсь, як чорнороб!
 
- Ай, молодець, - Сивілла каже,
Оцих чортів мені не жаль,
Вони були агенти вражі,
А більший – взагалі москаль!
За грішників на цьому рівні
У найпаскуднішій катівні,
Ніхто з нас братись не хотів,
Запрошували з інших пекол,
Мадярських, польських, навіть з греків -
Та не схотіли й поготів!
А тепер – вперед сміливо,
На півдорозі не спинись,
Й коли побачиш якесь диво,
То зупинись і роздивись.
Як підуть справи сьогодення,
І буде в тебе час й натхнення,
Придумай римський алфавіт,
У гуски видереш пір'їну,
Й про цю таємную місцину
Згадаєш все й напишеш звіт.
 
 
 
Комусь, можливо, допоможе;
Можливо, хтось - та прочита,
Дотямить, як робить негоже,
І кара буде вже не та.
А ні – то й ні.
Тоді дурні.
Й чорти їх мучать недаремно.
Втім, ми прийшли, дивись уважно,
На всі тутешнії пейзажі...
Хоча тут й справді трохи темно.
 
 
 
Увесь вогонь тут – з-під землі,
З вугілля, точно як в Донбасі,
А добувають його злі
Чиновники, до грошей ласі.
Ті, що, бувало, за життя,
Плодили вказівок сміття,
Великі шахти закривали,
Щоб потай і злодійкувато
Нарити копанок багато
І шахтарів загнати в них.
 
 
 
Тепер самі внизу довбають,
А двічі в день у них обвал
То часу забагато мають
Відчути кам'яний кинджал.
Полежати під тиском грунту
А щоби не вчинили бунту –
Їх чортенята взагалі
Гноять у копанках без світла,
Без хліба, солі та півлітри.
Не випускають до землі.
 
 
Але поглянь-но на ті гаки,
Он, чуєш звідки голосить?
А бачиш ту миршаву сраку,
Що там на крайньому висить?
Знай, чоловіче, то феменка,
Ганьба для прізвища "Шевченко".
Вона любила роздягатись,
Та так, щоб десь на видноті,
Ще й бажано не в самоті
І на балкони видиратись.
 
 
 
І тим ганьбити на весь світ,
І Батьківщину, й батька, й мати,
Бач, який виріс пустоцвіт!
Такий не гріх і поламати.
Тож на гаку тепер й повисла.
Он, бачиш яка морда кисла?
А знизу – то її батьки
Їх – за погане виховання,
Послухай їхні завивання,
Ревуть, неначе ті вовки!
 
 
 
А он стоять одразу двоє,
Обидва прізвища на "ка"
Обох можна назвать "рябоє".
Страждають тут з-за язика,
Вони весь час один одному           
Вилизують... а знаєш, чому?
Бо тім, хто вже до мови звик,
Нахабно, грубо та насильно,
Всіляко, усно та чорнильно,
Нав'язували свій язик.
 
 
 
- Це бабцю, не така вже й мука,
Еней блудливо посміхнувсь.
- Мені, було, такую штуку,
Дідона... Бачу. Вже заткнувсь!
Один на одного поклали
Тих "ка", й лизати спонукали -
Шершавым русским языком...
А це була пекельна мука,
Бо той язик – така вже штука,
Що краще б били канчуком!
 
 
 
- А це хто в нас? – Еней спитався,
Бо перед ним стояли в ряд,
Дівчата й хлопці... Ряд хитався,
Бо кожному запхали в зад
Товстий сувій чи то паперу,
Чи то наждачки-шкуродеру.
- А то сучаснії писаки,
Писали суржиком гидким,
Їх учать методом таким,
Не через мозок – через...
 
 
Еней останнє недочув,
Бо опинився у ливарні,
І чорт якраз там зачерпнув
Свинцю такий ківшечок гарний.
А перед піччю долілиць
Лежало кілька молодиць.
У кожну встромлено по лійці
І жодну чорт не оминув.
Як піонерок на лінійці -
Черпнув-лийнув, черпнув-лийнув.
 
 
 
- За що їх? – наш Еней здригнувся.
У чому винні ці жінки?
(На крайню зліва облизнувся).
Повії? Відьми? Чаклунки?
- Ще гірше! – мовила Сивілла,
І плюнула, не пожаліла.
- Це, хлопче,  зовсім не жінки,
Он придивися до них краще,
Хоча б до оцього ледаща!
Тепер побачив? Парубки!
 
 
- Тьху, погань! – і Еней аж сплюнув,
Підскочив ближче, придививсь.
Чорта-ливарника відсунув,
І сам за ківш його схопивсь.
- Вчинили в Києві парад,
Але усе в них – через зад,
Їх в Києві за те побили,
Але ти теж лийни свинцю
Отому й тому збоченцю -
Щоб більш такого не робили!
 
 
 
 
Іще один лежав в куточку,
І чорт якраз йому залив
Не ківшика – а цілу бочку!
А дядько відчайдушно вив.
- А це, - Сивілла аж зітхнула.
Й лютим поглядом зирнула.
- Полтавської землі ганьба,
Аби прорватись до корита,
Зробило з себе трансвестита,
І п'яним голосом співа.
 
 
А ось стоять два ідіоти,
Один з них Гепа, другий Допа,
Їх харків'яни від щедроти
Обрали. І настала жопа.
Он черга – бачиш, там, навпроти?
То ті, хто їхав на роботу.
Та через їхні гепомати,
Стояв годину, брав квиток,
А потім пхав його в лоток
І думав "ЯК ЙОГО ЗЛАМАТИ!".
 
 
 
Тепер усі ті пасажири
Стоять з квитками у руках
Вишикувались по ранжиру
Порозсідались по кутках.
Стоїть, чекають на нагоду
І не зважають на погоду.
Щоб ті набридлі всім квитки
Зіжмакати, як простирадло,
До Гепи й Допи підійти,
Й обом запхать у... гм... "лотки".
 
 
- Стояти так – серйозна штука,
Із сумнівом сказав Еней.
- За віщо людям така мука?
Хто видумав таке з судей?
- Дурний ти, - мовила Сивілла.
Й, зло посміхнувшись, відповіла.
- Стоять вони тут справедливо
За те, що вибрали таких -
Злодійкуватих та гидких!
А черга суне неквапилово...
 
Ще довго пеклом мандрували,
Втомилися, як сто чортів
І ноги сильно позбивали,
На муки дивлячись й катів.
Але згадав Еней про справи
І перестав ловити гави.
Торкнув Сивіллу, щоб вела
На зустріч до царя Плутона,
На гору біля Ахерона
До царського його села...
 
Якщо ж вперед забігти трошки,
То вже як став Еней старий,
Онуків бавив, весь у зморшках,
І справдив більшість своїх мрій,
Згадав про давнюю мандрівку,
Почухав сиву вже маківку,
І спогади ті записав.
Ще й на гербових аркушах,
І виклав все це у віршах.
Хоч, може, дещо й приховав.
 
Запхав у горщик з порцеляни,
Гарненько засмолив діру,
Та й попросив свого джуру
Сховать, щоб не знайшли селяни.
Бо прочитають - і тоді,
Світ опиниться у біді.
Та ще й ніхто не зрозуміє,
Що то воно за трансвестит,
Хто Гепа? Що за антрацит?
І хто читать по-римські вміє
 
Якщо і Риму ще нема...
Тому й писав так граціозно,
Так, наче трохи жартома,
Коли ж придивишся – серйозно.
А як замислишся, то жах.
Й при цьому справа не в словах,
А в тім, що робиться у нас,
І щоб подій цих сумовитих
Ми всі змогли не допустити -
Не допоможе тут Пегас...
 
Сокири треба тут гострити.
 
 
Рукопис Енея знайшов та переклав
Радій Радутний
 
10-12 липня 2012