у травні трави поросли крізь дим долонь небесних кіптявих тремтячих
схилився кіт над хлопчиком старим укрив його своїм хвостом котячим
той кіт – стрілою нісся в поверхи стрибав з відчаю у найглибші прірви
а цей хлопчина був старим таким від немовля до нинішньої вирви
о курва день настав прийшов розніс по комірчинах пташечки та коми
зірвався місяць врізався у міст і є загиблі скільки – невідомо
з коліс рвонула зіронька небесна осяйна панна – вранішня зоря і день повстав зійшов узявсь воскреснув закривши рота тьмяним ліхтарям
згасав алтар сердець чи храм умів – в очах чернече чорна несвідомість
і кожен день кіт бавив як умів своїх мишей кіт тер свою свідомість
об кремінь правди що була брехня перевертав картинки на екрані
а хвіст кота мов сіра маячня щоранку розповзався у тумані

диміло небо дим валив з-землі старий хлопчина бавився в солдати
він розставляв на кухоннім столі макети битв він вчився панувати
над світом босим без котячих мрій – простим мов діжка й складним як діжка
а кіт ходив щоночі до повій кіт пив свій час кіт вранці бавив кішку
піснями щастя про пухнастий слід про кошенят смугастих про сміливих
цей світ горів димів великий світ у чорній парі кутавсь після зливи
тернові шпички вибились крізь чад – такий закон земних реінкарнацій
у чорнім небі чорні голуби як символ миру побратання націй було б усе всього лиш тяжким сном химерним дивом чортового цирку
але на грунт не дощ упав а кров і смерть одна – єдина пасажирка
у цім вагоні дивного метро де люди блудять натовпом як тіні й де життя ніколи не було
а кіт згорнувсь клубком клубки зміїні
клубились там вгорі під сонцем десь це місто вже оскоплене й незряче
вони жили удвох – хлопчина й кіт
життя їх називалося собачим
палала Троя з жовтих сторінок тікали люде стрибали із даху вони обоє знали що урок їм дав господь і недодав їм страху
настав той час коли зійшла плита земної тверді впала з черепахи
слони скотились миттю у тартар сипнулись менші плити як комахи
розверзлись діри склепи шпари дно повстали мертві стали між живими
схилився кіт над хлопчиком старим укрив хвостом і бог пройшов над ними
ковзнув по спинах поглядом тяжким та проминув а може й не побачив

і плакав кіт над хлопчиком старим
або здалося все ж – коти не плачуть...