Тату!
ти тільки не кажи тату
тату не треба казати нічого
нехай собі смалить свої прилуки
нехай собі човгає
доки човгає…
я ж повернувся
живий
нівроку
майже такий як і був торік
хіба залатаний зверху,  збоку
але ж – чоловік!
Мамі! Ти їй ні слова!
Їй знати не треба отих  дрібниць
мама вже сива
вона нездорова
їй ні до чого
і так не спиться ночами мамі
ночами сивими
такими сивими як і сама
мама не знатиме і буде красивою
буде вірити, а там – зима
тепло нашубкаюся й не помітять
якось у потемках переб’юсь
весною забудеться…
звикнеться
у мами квіти
у тата оранка
я оженюсь…
Ганусі…
ще постривай, не зараз.
Гануся рушник вишиває
(я вчора підгледів потай)
така молода, амбітна
замріяна над роботою
мугиче щось там собі під носа
про командирів, героїв
Гануся домашня боса
Гануся простоволоса
Гануся гарна як зброя
нащо їй знати завчасно
деталі про героїв
деталі про командирів
деталі про воїнів
і бачити завчасно
героїв без деталей
Їй бо…
ми ж кіборги
ми Боги
нам ні до чого руки та ноги
у сталій пропорції
власне, була би погода
було б сонце
що іще треба світу?
 
А він упіймав мене..
таки упіймав мене…
а я до останнього біг, я тікав
а він упіймав мене, мамо
 
Ганусі купив кульчики квіти
мамі купив парфуми шоколаду –
з татом на пиво підем – обмиєм мою зарплату
точніш, повезе мене тато…
повезе мене.
 
Тату! Коли я жив там, коли я мерз
я думав, що бога нема.
я бачив, що  бог наш – Марс!
що в нас  за бога міфічний персонаж
що в нас війна
війна…
але я згадав «Вірую», «Богородицю», «Отче наш»
не знав і згадав – до слова, до вдиху
молився на схід, на захід і просто вгору
Тату! Там справжня війна. Справжня війна
там стріляють, тату
там ціле горе
і ми стріляємо також.
у відповідь чи до запитань
Тату! Ти не кажи мамі
нам часто не було що їсти, що пити
не було одягу, та навіть штанів, берців
Тату, кіборги-то генерали
бо це в них немає серця.
 
 
Осінь пройшлася пензлем  ясним
над мертвими і живими
стоять воскові дід та баба
над трунами золотими
Гануся бавить своїх малят
далеко – їй добре спиться
 
і років через двадцять-тридцять
а може й раніше стане то
нащадки розтягнуть їх на свічки
для ярмаркування Різдвяного
виллють із бронзи інших вони бабу та діда
виллють із бронзи солдатиків і мамок
а горя подіти нікуди, воску подіти нікуди
цей спадок – довіку із нами
еге ж, Мамо?
 
2014